Однією ногою Україна наступила на поріг технічного дефолту. Дійде справа до нього чи може ще все минеться? Чим він загрожує українцям і які невідкладні структурні зміни потрібні вітчизняній економіці?

Про це та багато іншого ми розмовляли із представником Економічного дискусійного клубу Олександром Сухомлином.

- Одним із серйозних ударів, як по українській економіці, так і по громадянах стала девальвація національної грошової одиниці, яка, серед іншого, призвела і до падіння рівня життя та зменшення купівельної спроможності населення. І навіть нині, коли курс гривні дещо стабілізувався, на пожвавленні споживчого попиту це не позначилося. Чому?

- Почну з того, що ще з радянських часів у нас сформувалося ставлення до торгівлі, як до якоїсь спекулятивної складової, взагалі непотрібної. Але ж у багатьох країнах Європи частка торгівлі у створенні ВВП доходить до 50 відсотків. Та навіть в Україні торгівля є одним з ключових факторів. Ще два роки тому тільки обробна промисловість давала більший внесок у валовий внутрішній продукт. Тому роль торгівлі важко переоцінити. Якщо торгівля кульгає, падає вся економіка країни.

Перманентні кризи у нас відбуваються постійно – вони ніби запрограмовані економічною системою. Проте торгівля зростала навіть у ті часи криз. Сьогодні відбувається набагато гірший сценарій. За статистикою, падіння торгівлі склало 27 відсотків проти попереднього року. Чому так відбувається?

Основна причина - девальвація. Завважте, як людина планує особистий бюджет? Наприклад, середньостатистичний українець отримує зарплату 4 тисячі гривень. Їх людина розкладає у певні кошики. Щось іде на харчі, щось - на одяг, на бензин, треба ще сплатити комунальні платежі, щось відкласти на завтрашній день – на ремонт, на цінну покупку. Що відбувається при девальвації? Зрозуміло, енергоносії одразу зростають, майже автоматично – вони, фактично, прив’язані до долара. Тарифи збільшуються в рази. Людина не може обійтись без транспорту, вона мусить їздити на роботу. Неважливо чим: тролейбусом, автобусом, власним автомобілем. Вона повинна сплатити комунальні платежі, інакше її виселять із квартири. Повинна їсти – хоча підвищення цін на продукти харчування відбувається не автоматично за доларом, а з певним запізненням, ми бачимо рівень інфляції по цих товарах 50 відсотків. Їсти людина мусить кожен день, отже, вона відмовляється від чогось іншого. Від податків, які йдуть у тінь. Від великих покупок, як, скажімо, квартира, тому будівництво у нас "лягло". Від одягу – на виході зупиняється легка промисловість. Тобто для того, щоб зростало споживання, торгівля, необхідні дві прості, але важливі речі: повинні зростати доходи людей і має бути певна стабільність у витратах.

У нас із точністю до навпаки. Доходи у людей не те що не зростають, навіть скорочуються. Зупиняються підприємства, і, зрештою, ситуація розхитана до такої межі, що грошова одиниця девальвує втричі.

Слід однак пам’ятати, що зростання доходів – теж не панацея, бо може призвести до ще гірших наслідків. За відсутності внутрішнього виробництва людина більше купує імпорту, і ми знову – на новому витку девальвації. Тому завдання держави – підтримувати реальний сектор економіки, власного товаровиробника і збільшувати доходи громадян. Інакше, скільки б не винаходили нових податків, коштів все одно не додасться.

- І як вирватися із цього замкнутого кола?

- Замкнутим воно здається тільки на перший погляд. Уряд відмовився підвищувати соціальні стандарти до грудня, бо немає грошей. Він відмовився підтримати аграрний сектор. Я вже не кажу про реальний сектор. Ліквідовано Міністерство промислової політики. Та що там міністерство! У Міністерстві економічного розвитку і торгівлі ліквідований департамент торгівлі. Отаке розуміння ситуації.

Читайте також:

І водночас майже 300 мільярдів гривень (десь близько 25 млрд доларів - торік середній курс був на рівні 12 грн за долар) Нацбанк знайшов на рефінансування банків. Аби легше було оцінити таку небачену "щедрість", наведу іншу цифру: загальна допомога і позики усіх зовнішніх кредиторів Україні, включаючи Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Америку, Європу склали 9,6 млрд доларів. А кошти на підтримку банківської сфери на рахунках довго не залежувалися, вони майже одразу виводилися за кордон і не працювали на економіку України. Це одна з причин девальвації.

Так, банкам було тяжко. Але чи підрахував хтось, скільки грошей пішло на підтримку банків, а скільки виведено за кордон. Якби з цих 25 млрд доларів у реальний сектор економіки пішла хоча б половина, сьогодні ми мали б зовсім іншу ситуацію.

- Чи потрібно Україні виходити із СОТ, враховуючи сьогоднішню складну ситуацію, чи краще "торгуватися", відмовлятися від частини узятих зобов’язань?

- На етапі підготовки до вступу України до СОТ було допущено чимало помилок. Скажімо, ми – єдина у світі країна, яка взяла зобов’язання встановити нульову ставку митного збору при імпорті спирту. В основі нашого вступу до цієї міжнародної організації було політичне домінування думки, що нам треба вкрай швидко прийти до СОТ. Ми досить суттєво розкрили свої ринки, більше, ніж Європа. Було тоді таке розуміння: коли ми станемо членами об’єднаної Європи, тоді ми знову проведемо переговори, і все буде добре. У результаті в Європу ми не прийшли, натомість свої пороги по входу імпортної продукції опустили, от і маємо, те що маємо, як казав колись перший Президент України. Але, я вважаю, що навіть за таких умов у переговорному процесі треба шукати можливість посилити свої позиції, але не так радикально, щоб виходити із СОТ.

- Українські виробники досі так і не оговталися від втрати російських ринків збуту продукції, хоча їм і обіцяли згодом компенсувати втрачене доступом на нові європейські ринки.

- Краще, ніж відома українська народна мудрість про це не скажеш: "Обіцянка-цяцянка - дурневі радість". Тому що ті, хто обіцяли, ніколи не займалися практичною роботою. А по-друге, співпраця і з Європою, і з Росією - то була найліпша модель для України.

У нас дуже бідна і мала економіка. Ми ж збиткуємося над нею певними політичними рішеннями, хоча слід би було навпаки – політичні рішення приймати на економічному підґрунті.

Можна згадати і слова Льва Толстого про Швейцарію: "Дуже гарна країна, але надзвичайно бідна". Але свого часу Швейцарія зайняла позицію нейтралітету і у трьох наступних війнах між Францією і Німеччиною співпрацювала і з одними, і з іншими, ставши у підсумку однією із найбагатших країн світу. Ми знаходимося у значно вигіднішому стані – біля нас і Євросоюз, і Росія. Я не кажу про політичну складову, але бути партнерами в економіці і з однією, і з іншою стороною надзвичайно вигідно. У нас дуже бідна і мала економіка. Ми ж збиткуємося над нею певними політичними рішеннями, хоча слід би було навпаки – політичні рішення приймати на економічному підґрунті. Це – класика.

- Сьогодні у тренді – тема дерегуляції. Держава значно звужує функцію контролю над бізнесом. Але є ще й зворотний бік – знижується якість товарів. Хто ж має зайняти цю нішу, аби захистити споживачів?

- Для аналогії наведу приклад із боксу. Уявімо собі боксера-важковаговика -  велику і сильну економіку. А його суперник – легковаговик. Сильніший каже: я хочу, щоб не було жодних правил, іншими словами, щоб була дерегуляція. Хто виграє? Гадаю, відповідь очевидна.

Але якщо їх розбити по вагових категоріях, то великий спортсмен (у нашому прикладі – сильна економіка) уже не зустрінеться із слабким, бо є певні обмеження. Повинно бути розуміння того, що регулювання потрібне, але, можливо, забагато недолугості у цьому регулюванні. Між іншим, регулювання потрібне і для бізнесу, щоб він міг планувати свою діяльність. Не на місяць, не на два – можливо, на етапі входження для бізнесу потрібна дерегуляція, а на етапі серйозної роботи – уміння гарно регулювати.

Якщо ми націлилися іти в Європу, то треба займатися не дерегуляцією, а впроваджувати регуляторні норми Євросоюзу. Бо там нас із нашою дерегуляцією, м’яко кажучи, не зрозуміють. Дерегуляція, яка несе розвал, нікому не потрібна.

- Ще недавно було модно говорити про Україну, яка ніяк не прокинеться, маючи на увазі нерозкритий потенціал держави. Нині ані іноземний, ні вітчизняний інвестор не поспішають вкладати кошти у проекти, які несуть потенційні ризики. Яким "пряником" можна заманити інвестора сьогодні, коли Україна стоїть на порозі дефолту?

- На останньому засіданні Економічного дискусійного клубу ми розглядали тему дефолту. І дійшли висновку: сам дефолт – питання не зовсім цікаве, через нього, образно кажучи, на мікрорівні проходили майже усі громадяни України. Це коли позичив гроші у сусіда, а вчасно віддати не можеш. Питання в іншому: що робити, як заробити гроші, щоб віддати потім? Можна відтермінувати виплату, скажімо, на два роки, але де візьмемо гроші потім, щоб віддати?

Україна – одна з небагатьох країн світу, яка вміє робити високотехнологічну продукцію. Але для цього, насамперед, потрібне стимулювання.

Відповідь очевидна. Не треба винаходити велосипед, наука дає чітку відповідь: внутрішні державні інвестиції при керованій інфляції. Приклад – Іран, який був під санкціями, у якому SWIFT не працював, і який саме у цей час збудував сучасну інфраструктуру, значно підвищив стандарти життя. Схожим шляхом пройшли багато країн. Зокрема, так виходили з "великої депресії" Сполучені Штати. До речі, підтримка власного виробника – це і фонд чи банк розвитку, і експортно-кредитне агентство і ін.

Але спочатку треба навести лад. А це зробити ми можемо тільки самі.

- Україну часто називають державою із сировинною економікою. Вивозимо зерно, олію, а завозимо автомобілі, телевізори. Чи не краще було б, аби заводи з їх виробництва знаходилися тут, в Україні?

- Колись в одній грецькій газеті я прочитав цікаве порівняння, відповідь на питання, що таке Євросоюз. У їхній уяві це Німеччина, яка виробляє автомобілі і Греція, якій Німеччина дає кредити, щоб вона купувала німецькі машини. У світі розподілу праці потрібна кооперація. Україна – одна з небагатьох країн світу, яка вміє робити високотехнологічну продукцію. Але для цього, насамперед, потрібне стимулювання. Словаччина, яка не виробляла автомобілі, зробила особливі умови для автомобілебудування і стала автомобільною країною. Росія ввела обмежувальне мито на ввезення готових автомобілів і дала час на перенесення автомобілебудування на свою територію усім відомим світовим виробникам. Тепер ми купуємо машини в Росії.

Мене дуже дивував підхід до створення так званого рейтингу легкості ведення бізнесу Світового банку, який враховує багато критеріїв: отримання кредитів, доступ до електромереж, податки та ін. Україна там знаходиться у другій сотні. Я запитував представників банку: а чому серед критеріїв немає наявності професійної робочої сили? Адже для високотехнологічного бізнесу це один з визначальних параметрів! А в Україні вона є. Поки що. Бо якщо, наприклад, працівники "Південмашу", які кілька місяців не отримують зарплати, звільняться, то через рік виготовляти високотехнологічну продукцію буде нікому. Зібрати, а тим більш навчити з нуля таку кількість людей - нереально. Ми втратимо цілу галузь.

- З ким же кооперуватися Україні, коли одних не хочемо ми, а інші – нас?

- Черчіль колись казав про свою країну: "У Англії немає постійних друзів і ворогів, є тільки постійні інтереси". Ми повинні понад усе керуватися інтересами України. Усе інше має відійти на задній план.

Хотите первыми получать важную и полезную информацию о ДЕНЬГАХ и БИЗНЕСЕ? Подписывайтесь на наши аккаунты в мессенджерах и соцсетях: Telegram, Twitter, YouTube, Facebook, Instagram.

Теги: торговля ввп дефолт экономика украины товаропроизводство
Источник: Украинский Бизнес Ресурс Просмотров: 5061