На дворі 1959-й, майстрові саспенсу Альфреду Хічкоку вже 60 років. За плечима 48 фільмів, останній з яких – “На Північ через Північний Захід” користується шаленим успіхом.

Кіноогляд. "Неможливе" – сила людяності, що перемагає стихію

Всіх цікавить питання чи піде метр на заслужений відпочинок, чи буде знову знімати кіно, а якщо буде, то яке кіно? Боси кінокомпаній закидають Хічкока пропозиціями в ключі його останнього шпигунського хіта: ось чому б не зняти “Казино Рояль” Яна Флемінга, бажано знову ж таки з Кері Грантом? Режисер стримано відмовляється, мовляв навіщо робити плагіат на самого себе? Хічкок хоче створити щось нове, щось до часу нечуване і неочікуване в Голлівуді.

В пошуках натхнення він випадково натрапляє на маловідомий дебютний роман Роберта Блоха під назвою “Психо” і одразу вирішує його екранізувати. Кінематографічні боси скрушно хитають головами. Власна дружина не йме віри в реалістичність чоловікового задуму. Коли студія відмовляється фінансувати суперечливий і неперспективний проект, Хічкок закладає будинок і вкладає у виробництво власні кошти. Творення віхи в історії кіно починається.  

Для втілення на екрані епізоду з життя легенди світового кіно, режисер картини Саша Джервасі зібрав зірковий акторський склад, ретельно відтворив знімальні майданчики знаменитого “Психо” і вишукану атмосферу Голлівуду 60-х років минулого сторіччя.

Ентоні Хопкінс, який завдяки титанічній роботі гримерів перевтілюється в сера Альфреда, грає певною мірою “темну” версію режисера, адже за окремими згадками сучасників Альфред Хічкок був циніком і відлюдьком, любив випити, обожнював чорні жарти і був не надто високої думки про акторів взагалі, за поодинокими виключеннями. Улюбленців він радо знімав в кількох картинах, всіх інших нещадно критикував. В фільмі виведено історію його неприязні до Віри Майлз, бо вона через вагітність відмовилась зніматися в “Запамороченні” в ролі, яку Хічкок готував саме для неї.

Хелен Мірен, яка втілила образ дружини режисера Альми Ревіл, досить комфортно почуває себе в ролі дружини генія – чи не таку саму роль вірної супутниці видатного чоловіка вона зіграла в “Останньому Воскресінні”, замальовці з життя Лева Толстого. В “Хічкоку” автори фільму показують не просто незриму тінь чи музу генія, але й вольову жінку, яка коли треба професійно замінить чоловіка на знімальному майданчику і в монтажній кімнаті.

Окремо слід згадати акторів, що зображують каст оригінального “Психо”. Джеймс Дарсі хіба не єдиний з усього акторського складу, хто майже фотографічно подібний до свого героя Ентоні Перкінса – молодого актора, для якого “Психо” за іронією став водночас вершиною і своєрідним закінченням кар’єри. Джессіка Біл виступила в ролі розсудливої Віри Майлз, яка проміняла кар’єру на сім’ю, розгнівавши “великого і жахливого” Хічкока. Скарлет Йохансон в ролі Джанет Лі зображує надзвичайно милу і приязну акторку, яка може служити уособленням мрії будь-якого режисера, навіть деспота Хічкока, який якщо треба для сцени буде власноруч розмахувати ножем перед її обличчям, лякаючи всю знімальну групу.

Попри фіксацію на чисельних дивацтвах Хічкока, Саші Джервасі вдається зобразити і творчу особистість – режисера, який на запитання навіщо йому треба йти проти течії, робити те на що всі махнули рукою відповідає, що хоче просто зняти кіно, відчути свободу експерименту без озирань на продюсерів, насолодитися свободою творення.

В фільмі “Хічкок” чимало дотепних сцен, особливо цікавих для любителів кінематографічного закулісся. Чого вартує лише епізод засідання цензорів з американської національної комісії – адептів Кодексу Хейса – від яких залежала прокатна доля досить суперечливого і сміливого, як на свій час “Психо”. Глядачам безперечно припадуть до смаку іронічні сцени, де Хічкок підбирає склад акторів і сценариста для свого нового фільму, та епізоди, де Хічкок нагнітає рекламний ажіотаж навколо свого нового творіння, вступаючи режисером не лише картини, а й реакції глядачів на неї. В майже класичному для “фільму про фільм” епізоді нервового очікування режисера на реакцію публіки в тихому фойє, Хопкінс розігрує цілу сцену, де його Хічкок перетворюється вже не просто на майстра саспенсу, а на видатного диригента, який з легкістю керує оркестром людських почуттів.

Брюс Вілліс взявся за старе

Коли в кінці картини, після приголомшливого успіху свого 49-го фільму, Альфред Хічкок звертається до глядача зі скаргою, що мовляв примхливе натхнення знов покинуло його, на плече режисера символічно сідає чорний птах. Натхнення ніколи не покидає справжніх творців надовго.

Хотите первыми получать важную и полезную информацию о ДЕНЬГАХ и БИЗНЕСЕ? Подписывайтесь на наши аккаунты в мессенджерах и соцсетях: Telegram, Twitter, Google+, Facebook, Instagram.

Теги: кино афиша фильм
Источник: Украинский Бизнес Ресурс Просмотров: 2014