Фільм “Знедолені” від режисера Тома Хупера – перша екранізація надзвичайно успішного мюзиклу “Les Miserables” (музика Алена Бубліля та Клода-Мішеля Шонберга, вірші Херберта Кретцмера) за мотивами однойменного епічного твору Віктора Гюго –  збирає переможні лаври. Картина вже була номінована  на найвищу нагороду кіноакадемій США  у восьми категоріях та Британії – у дев’яти категоріях і має непогані шанси отримати відповідно букет американських “Оскарів” і британських нагород BAFTA на додачу до вже здобутих “Золотих Глобусів” за кращий фільм, кращу чоловічу роль і кращу жіночу роль другого плану для Х”ю Джекмана, що втілив в стрічці персонаж Жана Вальжана і Енн Хетевей –  Фантіни.  

Дія картини розгортається у Франції, де герої, кожен по своєму знедолений, шукають справедливості, щастя, любові, або й свободи, рівності та братерства. Неправедно звинувачений, і за дрібну крадіжку відправлений на два десятки років каторги, Жан Вальжан звільняється, стає поважним членом суспільства, фабрикантом і врешті мером маленького міста, і таким чином отримує другий шанс в житті. Сенсом же свого нового життя він бачить спокуту за попередні гріхи і опіку над осиротілою дівчинкою Козеттою, за долю якої він вважає себе відповідальним перед її матір’ю, колишньою робітницею його фабрики Фантіною. Головний антагоніст Вальжана затятий інспектор Жавер не полишає його переслідувати, адже перед лицем закону Вальжан все ще злочинець, який порушив жорсткі умови свого звільнення. Тікаючи від Жавера Вальжан з прийомною донькою Козеттою змінює схованки і міста допоки через кілька років вони не приїздять до Парижа охопленою черговою лихоманкою вуличних повстань. Тут відбудеться кульмінаційна зустріч двох антагоністів і знайомство юної Козетти з революційно налаштованим юнаком з багатої родини Маріусом. Чергова революція – тут Гюго зобразив червневе повстання в Парижі 1832 року – закінчиться провалом, але на фоні трагедії історичної Вальжан і Жавер віднайдуть спокій, а Козетта і Маріус віднайдуть особисте щастя.

Творець оскароносного і більш камерного “Король говорить!” Том Хупер цього разу зробив ставку на масштабність видовища: глядачів вражають розмахом постановки вже з перших кадрів каторжного буття Жана Вальжана і градус епічності старанно підтримується  протягом усіх драматично-вокальних партій і перипетій сюжету аж до останнього хорового музичного номеру на барикаді  посеред площі Бастилії, що має символізувати надію на краще майбуття для всіх знедолених Парижу.

Понад дві години музики, величної і ліричної, розмаїті живописні декорації, комп’ютерна графіка, ефектні костюми і грим, прекрасна операторська робота: камера оператора Дені Коена то падає вниз кидаючи героїв у безодню розпачу, то злітає до небес підкреслюючи таке саме стремління людського духу; музична стрічка та ще й на базі такого багатого літературного матеріалу та на тлі драматичних історичних подій була приречена на успіх.

Масові номери вражають злагодженістю і вивіреністю кожної деталі і кожного персонажа в кадрі, а от індивідуальні виступи показують дещо надмірне захоплення режисера крупними планами, особливо зважаючи на сміливе рішення записувати вокальні партії безпосередньо перед всевидячим оком кінокамери.  Зазвичай при зйомці мюзиклу, актори записують пісню в студії і на камеру співають під цю фонограму, зосереджуючись лише на акторській грі. Хупер же поставив перед своїми акторами, багато хто з яких не мав співацького досвіду, надскладне завдання “жити” емоціями своїх героїв в кадрі і ще і видавати при цьому якісний спів далеко не найлегших навіть для професійного співака музичних творів. Майже всі впоралися з цим завданням блискуче, продемонструвавши доволі приємні голоси.

Але за усіх своїх беззаперечних чеснот, за феєрверку вражаючих кадрів та щиро переданих емоцій і злагоджених вокальних партій, мюзиклу, який перетворили на фільм бракне глибини, сюжетним лініям розвитку, а деяким образам – розкриття. Історія, що свого часу завоювала театральні підмостки  могла б заграти новими барвами за певного художнього переосмислення для втілення на екрані. Натомість, творці фільму майже дослівно лібрето за лібрето переносять мюзикл зі сцени на великий екран і таким чином передають фільму у спадок умовність театральної постановки.

Картина розпадається на епізоди – своєрідні зміни декорацій, кожен з яких шокуюче реальний візуально і настільки ж внутрішньо просякнутий театральністю, тоді як роман Гюго, узятий за основу, уславлений саме своїм соціальним реалізмом. В мюзиклі ж, а тепер і у фільмі Хупера, від роману залишилися лише імена головних героїв і декілька поспіхом переказаних сюжетних ліній, а всі характери і глибинні мотивації героїв закуті в тексти пісень. 

Єдиним стрижнем, що має тримати канву сюжету вкупі є лінія Жана Вальжана і його затятого переслідувача Жавера. І ці два героя, як і потрібно постійно перетинаються, а на фоні їх протистояння розгортаються другорядні історії нещасної Фантіни, закоханих Козетти і Маріуса, революційно налаштованих молодих людей в червневому Парижі 1832-го. Саме революційна самопожертва дещиці молоді на останній барикаді  і стає моментом найбільшого емоційного напруження стрічки, на фоні якого блякне навіть доля Фантіни, яку з неабиякою емоційною віддачею прожила на екрані Енн Хетевей.

Блискуче зіграв ключову роль не новачок на бродвейських підмостках Джекман, достойно виступив в ролі Маріуса талановитий Едді Редмейн, додали комічного ефекту шинкарі Тернадьє у виконанні Саші Барона Коена і Гелени Бонем-Картер, беззаперечною окрасою стрічки у своїх невеличких ролях стали маленькі герої картини Ізабель Ален в ролі дівчинки-Козетти і Даніель Хаттелстон в ролі Гавроша. А от суворий Расел Кроу виглядає дещо скутим під час своїх арій: гладіатор не зміг стати співаком, ця роль для нього незручна і тісна наче костюми в які  вдягли його героя Жавера. Не розкритим до кінця залишився персонаж Козетти у виконанні Аманди Сейфрід, але в цілому акторка гармонійно виглядає в ролі вихованки Вальжана і коханої Маріуса.

“Знедолені” –  це в першу чергу емоційне видовище, масштабне і інтимно-ліричне водночас, трагічне але сповнене надії, добротно втілене і щиро зігране. Загалом фільм завойовує глядача не стільки драматичною складовою, чи глибиною розкриття образів, скільки саме емоційністю кожного з них.  На фоні доволі безликих і без емоційних картин сьогодення – літературний матеріал 19 сторіччя, та й навіть музичний матеріал 80-х років двадцятого сторіччя стає навдивовижу вчасним і доречним.

Хотите первыми получать важную и полезную информацию о ДЕНЬГАХ и БИЗНЕСЕ? Подписывайтесь на наши аккаунты в мессенджерах и соцсетях: Telegram, Twitter, Google+, Facebook, Instagram.

Теги: кино революция фильм обзор
Источник: Украинский Бизнес Ресурс Просмотров: 1892