Погода вже давно нас радує теплом та привітним настроєм. А ще більше вона радує виробників текстилю та продавців одягу. Нові колекції користуються значним попитом і за різними даними деякі торгові мережі вже наближаються до показників виконання сезонного плану, хоча фактично період масових відпусток ще не розпочався. Можливо, причиною цього послужило проведення в Україні футбольної першості Євро-2012, оскільки багато хто скоригував свої плани саме відносно цього заходу. Адже на будь-яке свято ми стараємося вдягнутися у щось нове й красиве і це абсолютно нормально для переважної більшості людей, а особливо коли ми чекаємо на велику кількість гостей з закордону. Тому не дивно що українці подалися приміряти обновки.

Та інша справа, що нам пропонують і за якою ціною. Не буду вдаватися у деталі та описувати усіх більш-менш відомих виробників, що представлені в Україні різними торговими мережами. Це і так загальновідомо. Світові бренди у нас продаються давно й, до того, непогано. Хіба що ціна на такий одяг, зазвичай, вища ніж у Європі. Але більшість населення віддає перевагу іншим товарам, які, часом, важко розпізнати не те що за країною-виробником, а й за складом речовин, з яких вони виготовлені.

Ціни на такі товари формуються елементарно. Оптова ціна встановлюється на оптових ринках, які є основними постачальниками дешевих імпортних товарів для більшості роздрібних торгівців і рідко залежить від самого виробника, оскільки в Україні мало що виробляють з цієї групи товарів. В основному, вони завозяться з Китаю чи Туреччини. Що цікаво, сама маржа по окремим групам товарів може коливатися від 5 до 20%, але в середньому не перевищувати коефіцієнт у 0,1. Імпортер виграє завдяки великим обсягам та швидкому обороту.

А от коли узяти ланцюжок підприємців, що перепродують товар дрібним оптом, то на кожній такій операції, до початкової ціни додається ще 15-20% надбавки. І коли підприємець реалізує товар кінцевому споживачу, тут відбувається найсуттєвіше підвищення ціни. Більш того, підприємець не класифікує свої витрати і не розраховує оптимально ефективну кількість оборотів капіталу за період. Його першочергово цікавить прибуток. Простіше кажучи "не бути у мінусі". Це само собою передбачає повернення усіх понесених витрат пов’язаних з придбанням товару, транспортуванням, складуванням, отриманням дозвільних документів, орендою торгового місця, заробітною платою найманих продавців і навіть можливими знижками. В результаті ціна від початкової може доходити до 200-300%.

Але частіше ця ціна виникає без будь-яких розрахунків, навіть приблизних. Та за такого підходу відбувається і зворотній процес. Коли попитом користується всього певна частина наявного товару, а решта простоює роками, тим самим зменшуючи в обороті обсяг наявних вільних коштів. Бо зависока ціна та моральна застарілість товару пояснює відсутність попиту. У разі ж, коли з часом підприємець знижує ціну, навіть поступово зрівнюючись з ціною закупівлі, попит може ніяк не реагувати, бо ринку такий товар вже не потрібен. Тому навіть при реалізації такого товару за закупівельною ціною, це не повертає підприємцю вкладених коштів. Оскільки за час, що товар лежав на складі чи прилавку, показник реальної інфляції зріс, тим самим зменшивши купівельну спроможність еквіваленту суми грошових коштів, що були вкладені у такий товар. А, значить, необхідно коригувати чистий прибуток та індексувати його відносно показників інфляції на рівні з сумою коштів, що є в обороті взагалі. А також окремо ту частину, що оберталася швидше. Виходить, що споживач, купуючи і так низькоякісний товар, додатково ще сплачує і за той товар, який не продався, а можливо і не продасться ніколи.

То чи з’явиться за таких умов вітчизняний виробник масового одягу, який буде на рівні конкурувати з вже розрекламованими торговими марками і чи наважиться створити фірмові торгові мережі, аби потіснити з ринків України увесь той дешевий непотріб, що завозиться десятками тисяч тон щороку? Це питання турбувало і турбує багатьох. Хоча вже помітно, що бізнес починає поступово ідентифікуватися за національною ознакою, а саме країною походження капіталу. І є шанс що Україна також підтримає цю тенденцію.

Прогнози аналітиків та експертів щодо розвитку легкої промисловості вражають своєю оптимістичністю. Ще зовсім недавно важко було уявити, аби хтось шив не у Китаї. А тепер багато хто з бізнесу вважає інакше, оскільки віддаленість самого виробництва від ринків збуту може зіграти як негативний фактор. Особливо це стало помітно у період фінансової кризи. Коли при дефіциті робочих місць і незайнятості населення, зменшується попит на продукцію легкої промисловості, включно з одягом. А сукупні витрати на виготовлення товарів при збільшенні вартості транспортних витрат,  вже не відповідають тому рівню, при якому їх вираховували на стадії створення бізнес проекту. Іншими словами, коли люди не мають де працювати, вони нічого не купують. І на такі макроекономічні закони починає зважати бізнес на рівні з урядами багатьох країн. Бо до цього схожі взаємозв’язки не проявлялися настільки гостро, а якщо й проявлялися, то історично вони були не помітні.

Цікава тенденція зараз спостерігається у Сполучених Штатах Америки. Зокрема, компанії - виробники текстилю, які раніше розміщували свої виробничі потужності у Китаї чи Тайвані, переносять виробництво до Каліфорнії, мотивуючи це постійним зростанням витрат на оплату праці у тих країнах, а також неможливістю контролювати якість. Тобто, при збільшенні собівартості, співвідношення ціна якість втрачає свою конкурентну ефективність, коли можна було при нижчій якості продукції конкурувати на ринку нижчою ціною. А це дозволяло виробникам компенсувати часткові втрати на брак і не кондицію. Вони приблизно вирівнювалися і суттєво не впливали на загальні показники рентабельності. Хіба що на іміджеву складову, яка не є пріоритетною для виробників масового текстилю, оскільки в будь-якому випадку для кінцевого споживача вагомим аргументом є невисока ціна, яку він готовий чесно платити.

Іншим суттєвим аргументом послужили патріотичні настрої самих американців, які усе більше розуміють важливість того, коли виробництво знаходиться у середині країни. Бо це, у першу чергу, створює додаткові робочі місця і їхні гроші залишаються працювати на благо місцевої економіки, а не витікають закордон.

Можливо, через якийсь час, і ми зможемо так само гордо читати на етикетках "Зроблено в Україні", та бути впевненими у гарантії якості та екологічній безпеці цих товарів. А головне знати, що витрачені нами гроші повернуться до нас у вигляді зарплат і податків, сплачених виробниками до бюджету.

Хотите первыми получать важную и полезную информацию о ДЕНЬГАХ и БИЗНЕСЕ? Подписывайтесь на наши аккаунты в мессенджерах и соцсетях: Telegram, Twitter, Google+, Facebook, Instagram.

Теги: цена китай украина промышленность одежда предприниматель производитель легпром наценка
Источник: Украинский Бизнес Ресурс Просмотров: 3552
Загрузка...
Загрузка...